Ю. Кантур

Освіта у роки війни

Комарівський рахунок

давня школа

Приміщення середньої школи, збудоване 1939 р.

У тридцять дев’ятім почнеться війна,

Та горем тоді ще не стала вона.

І люд комарівський до смерті не звик –

У фінську загинув один випускник

Місцевої школи. Її збудували

Того ж таки року. І парти стояли

Найвищі, бо тут старшокласників вчили,

Які семирічку успішно скінчили

У іншій, іще дожовтневій, споруді.

Сиділи місцеві школярики всюди:

Чотири приміщення школи стояли,

Проте, в одну зміну усіх не вміщали…

Сюди по закінченню вузів прийшли

До школи нової нові вчителі.

Привітно зустрів колектив Пелагею

Фесенко, чи то пак – Перчету, бо з нею

Прибув чоловік. Це – майбутній завпед.

фесенко

Пелагея Кузьмівна Фесенко

А час невблаганно крокує вперед.

Зазначити варто: в тридцяті роки

Про армію мріяли випускники.

Тож хлопці, які здобули атестати,

Спішать до військових училищ вступати.

випуск 1938

5 випускників 1938 р.
вступили до військових училищ

На третій квартал сорок першого року

Було двадцять сім офіцерів, нівроку,

Своїх, комарівських! Одначе, не всі

Застануть, на жаль, повоєнні часи…

Та поки що з Гітлером дружба у нас.

До випуску радо готується клас.

І мріється гарно в компанії друзів

Про щастя та вступ до омріяних вузів.

Вже учнів колишніх зібрались вітати –

Директор Іцьков всім вручив атестати.

У школі святковій іде випускний –

Увечері, напередодні війни…

Назавтра, в неділю, ще всі спочивали.

Тоді в Комарівці, звичайно, не знали,

Що зранку війни лиховісне крило

Розпачливим мороком вкрило село.

І випускники з вчителями в строю

Ішли захищати Вітчизну свою.

Село проводжало батьків і синів

У грізне горнило святої війни.

Пішло вісімсот ( в сорок першім і згодом),

Відкривши рахунок смертям й нагородам.

І більше, ніж триста спочинок знайшли

У рідній ( а дехто – й не зовсім) землі…

Тож першого вересня школа німа

Стояла – уроків сьогодні нема.

Місцевим хлоп’ятам сімнадцяти літ

Подалі на схід відправлятися слід.

Підручники й ранці удома забуті –

Колона рушає до станції Крути.

Село залишають удосвіта рано.

Загін супроводжує вершник з наганом.

Це райвійськкомату якийсь працівник.

Невдовзі «ескорт» попрощався і зник,

А ось допризовники рушили далі.

У Крутах, між іншим, на них не чекали.

Ночують у клуні, натомлені, тут.

На ранок отримують інший маршрут:

До Омбиша звідси рукою подати,

А там їх очікують наші солдати.

У Омбиші згаяли марно три дні –

Сиділи без діла, голодні й сумні.

Пішли на Івангород. Там і дізнались,

Що німці уже під Ромнами прорвались.

На схід ешелонів немає. Потому,

Нарешті, хлоп’ят відпустили додому.

Назад небезпечно вертатись укупі,

Тож евакуанти розбились на групи

Та кожна розшукує власну дорогу.

Усі повернулися, дякувать Богу…

Тринадцяте вересня. Рік сорок перший.

Цей день лиховісний сповна перевершив

Всі страхи людей. По-осінньому чистим

Світанком село захопили фашисти.

Зігнали селян із дворів на майдан,

Де перед присутніми виступив пан,

Чи гер бургомістр. Він усім пояснив,

Що фюрер у ході «святої» війни

Від пут більшовизму звільняє народи,

А «орднунг» німецький – то шлях до свободи.

Гер Краузе вводить арійські порядки:

Село поділялось на десятихатки.

Існуючі «комуністичні» артілі

Нацистам ідейно були застарілі.

Та суть виробництва підходила наці –

Це колективізм примусової праці.

Була й новизна: ешафот на межі.

Тепер не потрібні уже сторожі.

Петля – це не символ ярма чи біди,

А стимул біблійного «не укради».

Ідеологію також змінили

Німці – Михайлівську церкву відкрили.

Ту, що в тридцяті колбудом була:

Віра – духовна основа села.

Школу, натомість, закрили: хіба

Треба освіта майбутнім рабам?

Щоб у землі копирсатись щодня,

Їм не потрібні ґрунтовні знання.

Та ситуація згодом змінилась:

Сільськогосподарська школа відкрилась!

Учнів збирали сюди звідусіль –

Їздили навіть з навколишніх сіл

Ті, хто пройшов семирічку уже.

Це керівництво хотіло чуже

Мати місцеву аграрну еліту.

Тим-то й ввело відповідну освіту.

Викладачами у школі були

Добре знайомі, свої вчителі.

Правда, директор чужий в колективі.

Німці раділи такій перспективі:

Маючи тут мінімальні затрати,

Заклад навчальний вдалося зібрати!

Школі ділянку землі відвели,

Коні були в господарстві й воли.

Перший семестр агрономії вчили.

Сад біля хутора учні садили,

Що до сьогодні іще плодоносить.

В другім семестрі – бджільництво. І досить.

Рік підготовки – то термін пристойний,

Щоб фахівець випускався достойний.

Гарні виходили спеціалісти.

Це розуміли не тільки фашисти:

За документом, що німці давали,

До «Тімірязєвки» навіть вступали!

Із сорок третього по сорок п’ятий

Дійсними будуть оті «атестати»

На території СРСР.

випуск 1943

Червень 1943 р.

Випуск сільськогосподарської школи.
Справа лежить Обидовський Григорій,
майбутній студент "Тімірязєвки"

Це – у майбутнім іще, а тепер,

У сорок другім, проблема постала:

За рознарядкою їхати мала

Молодь до рейху, але як завжди,

Мало хто хоче попасти туди.

Від поліцейських ретельних облав

Кожен, як міг, неодмінно втікав.

Щоб не зірвати доведений план,

Видав своє розпорядження пан

Шульц – комендант: «Школярів забирати

Прямо з уроку в управу, за грати!

А операцію слід провести

Завтра!». На щастя, змогли донести

Цю директиву до відома мас.

Тож не прийшли комарівці у клас.

Так врятував поліцай від арешту

Односельчан із десяток, а решту

Німці, одумавшись, «амністували».

Більше вони школярів не чіпали –

Хай вже свою агротехніку вчать.

Дивні якісь окупанти, хоча

Іще дивували фашистські кати:

Селянам уперше дали паспорти

(При сталінській владі цього не бувало);

Аграрну реформу уже готували,

Щоб землю селянам у власність віддати.

Та все ж, не вдалося їм завоювати

Народну любов. Окупанти в ту пору

Охоче вдавалися і до терору.

Тоді ж двадцять восьмеро комарівчан

У Плисках убили фашисти . Хоча,

Далеко не всі вони при комуністах

Ходили при владі або в активістах.

В числі закатованих односельчан

І завуч – учитель Перчета Іван.

І знову тринадцяте вересня. В нас

Були окупанти два роки якраз.

Але не злічить, скільки горя та сліз

Той «орднунг» зловісний з собою приніс,

Коли односельців безжально вбивали

Чи молодь (рабів) до Німеччини гнали.

На щастя, скінчивсь окупації жах.

Ми вільні! І радість, і сльози в очах.

Цілують бійців, як дітей, матері;

Знайоме червоне знамено вгорі;

І мітинг (а як же без нього?). і знов

Слова полум’яні вітальних промов.

Під оплески щирі натруджених рук

Осанну вождю воздає політрук.

За ним виступа офіцер-особіст.

У нього відсутній ораторський хист,

Одначе, ідея цілком зрозуміла:

Вас армія наша від німця звільнила

І, значить, потрібно поповнить ряди

В межі вісімнадцяти-пятдесяти)

Це – вік призивний. І забрали з собою

Війська новобранців без одягу й зброї.

З чиєїсь злочинно-легкої руки

Назвали зневажливо їх «піджаки».

Вони, як приспіла гаряча пора,

Найперші тонули у водах Дніпра

Та по трясовинах поліських боліт –

Безвинні ізгої на власній землі,

Маленькі страждальці великої нації.

Уся їх провина – життя в окупації…

Отож, відродилась у нас влада Рад,

А з нею усе повернулось назад:

Колгоспи та суд, установи, райкоми,

Міліція – рідні, до болю знайомі,

Неначе і не від’їжджали ніколи.

Із жовтня уроки поновлено в школі.

Проблем назбиралось в освіті чимало:

Підручників та зошитів бракувало;

Ба, навіть знайоме, банальне чорнило

Із сажі пічної тоді колотили;

І класи тодішні від учнів тріщали –

Два роки до того дітей не навчали;

Було вісімсот їх за списком у школі –

Учитель не міг відпочити ніколи;

В дві зміни учились; несли у руці

До класу малі «сліпаки»-каганці;

Частенько мінялися директори:

До Дня Перемоги було їх аж три,

Бо двох попередніх забрали на фронт;

У школі робився поточний ремонт;

Садились каштани в дворі до воріт;

Гарячим борщем годували сиріт.

У підсумку скажемо: школа була

Ліхтариком світла у центрі села…

Війна ще іде – Вітчизняна, та зла –

Он скільки смертей у село принесла.

По братських могилах від Волги до Праги

Лежать односельці. Це їхня звитяга

Наблизила мить Перемоги святої.

Полеглі, але не забуті герої

Лишились у пам’яті рідних та близьких,

У золоті прізвищ із плит обеліска…

Кiлькiсть переглядiв: 26

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.