Ю. Кантур


Село Комарівка крізь призму віків...


Історія славетного села,

Повірте, не така уже й мала:

Воно,вважай, чотири сотні років

Із берегів Смолянки світ широкий

Очима хатніх віком озира.

Он як розрісся хутір Комара!

Згодом всі хутірці, що стоять навкруги-

Перця, Моренця, Шила, Харка, Куторги

Об'єднались. І так утворилось село,

Що міцніло щороку і далі росло.

Чому ж не рости ? Всюди землі родючі,

Є луки розлогі, діброви дрімучі

(Будматеріал, дичина та гриби,

А ягід бо там - хоч граблями греби)

Смолянка й болота багаті на рибу:

Старайся - то матимеш хліб і до хлібу.

Отож, і старались селяни і мали,

А, маючи, панської "ласки" зазнали:

Полковники ніжинські, з Лаври ченці

По черзі захоплюють землі оці.

За ними - пани, і далекі і близькі;

Забіли, а ще Адасовські, Кониські.

Останній, до речі, зробив тут багато-

Був спонсором, чи то пак меценатом.

Особа, між іншим, була своєрідна:

Освічена і, зрозуміло, не бідна.

Маєтки в столиці, в Одесі він мав,

А ще - в Комарівці палац збудував,

Де й мешкав щоліта з сім'єю. А тут

Тепер інтернатівські діти живуть.

Отож- бо, подобалось пану село.

І ось панотець Ягодовський Павлоягодовський

(Місцевий священник), відвідавши пана,

Сказав: «Наша церква стара, дерев'яна

Михайлівська, поруч з палацом стоїть,

А їй уже більше, ніж двоє століть.

Чи не допомогли б ви фінансами нам.

Аби поновити існуючий храм?»

Кониський погодився гроші надати,

Та церкву нову захотів будувати

На місці старої - на п'ять куполів,

Із власної цегли. То спершу звелів

Звести в Комарівці цегельний завод.

Узявся до праці місцевий народ:

Три літа - і церква стоїть цегляна.

Сільською окрасою стала вона.

Та що там - сільською?! Казали ж бо люди:

Існують ще дві лиш подібні споруди –

В Одесі та десь в Петербурзі(столиця!)

Ми церквою маємо право гордиться!церква

До речі, наш недобудований храм

Зумів прислужитися більшовикам.

І тут постаравсь Ягодовський Павло -

Дізнайтесь зараз, як діло було...

Отець Ягодовський мав кілька дітей,

І син був Андрій – спадкоємець. Проте,

Нащадку не снилась духовна кар'єра -

Навчавсь в Петербурзі він на інженера.

І другу-студенту, Мінятову Кості,

Андрій пропонує приїхати в гості.

На літні вакації йдуть, а далі

Усе відбувалося, як в серіалі...

Була у Андрія молодша сестра –дружина мінятова

Отож для кохання приспіла пора.

Знайомство:"Мені так приємно","Навзаєм"...

І от результат - двох закоханих маєм.

За рік молодята побрались і ось

Мінятовим їхати знов довелось

В село Комарівку... Тут варто сказать,

Що Костя Мінятов (священників зять) –

Вродливий, статечний, із поглядом чистим –

За переконанням був щирим марксистом.

А в цей (уже третій за ліком) приїзд

Таємно гектограф до тестя привіз,

Щоб ленінську надрукувати роботу –

Відому всім "Хто такі "друзі народу"...

Увесь той наклад (десь примірників з двісті)

Отець Ягодовський в надійному місці

Сховав від сторонніх очей до пори.

І де б то? Вгадайте-но... У вівтарі!

Ось так ці дві непересічні людини

У нашім селі (вперше на Україні!)

Друкують гектографом ленінський твір.

Споруда "друкарні" стоїть до цих пір -

У хаті священника нині музей.

Ну, про Ягодовських, здається, і все.

Тим часом, село повсякчас розросталось:

Стояло млинів та олійниць чимало.

Як волостю стали у складі повіту,

То земство подбало, як слід, про освіту.

Тоді було школу збудовано нову,

Чотирикласну та двоповерхову;початкова школа

Лікарню хорошу, добротну звели -

Багато чого будували в селі.

Та власним рокам вже закінчував лік

Такий непростий дев'ятнадцятий вік…

Прийшло непомітно двадцяте століття,

А далі настали часи лихоліття,

Оскільки вже перших його двадцять літ

Кривавий лишили в історії слід:

Революцій аж три, та іще три війни,

То ж дощенту усе зруйнували вони.

І часи відтепер починались нові:

Без царя на престолі та у голові...

Звістка про Жовтень сюди, до села,

Дещо з запізненням, звісно, прийшла.

Жителям наших навколишніх сіл

Її повідомив Бабинець Васильбабинець

(В Чернігові хлопець "на лікаря" вчився)

Народ, як годиться, спочатку завівся:

"Поділимо землю !",- сказала громада.

От лише не ясно, чия ж була влада.

Яким прапорам поклонятися нині -

Червоним? триколірним ? чи жовто-синім ?

Війна громадянська палала навкруг

І не зрозуміло: хто ворог, хто друг.

Створився у нас партизанський загін

І ленінську владу відстоював він.

Боролися хлопці, завзяті та хвацькі

Разом зватажком - Автономом Курбацьким.курбацький

У році двадцятім затихли бої.

Селяни взялись за проблеми свої:

Найперше - земля (влада, звісно що, теж).

Питанням земельних наділів та меж

Зайнявсь комнезам ( нова влада сільська).

А першого голову – Оніщука –

Хто палко любив, хто затаював лють.

(Його в двадцять другому році уб'ють.

Причому убивці - свої, не чужі)

Хіба добереш, що в кого на душі?...

Двадцять четвертий для комарівчан

Пам'ятним тим залишився , хоча б,

Що відповідно новому закону

Стало село адмінцентром району.

У Комарівці відкрилися нові

Служби, контори, РК, установи.

У нас, як і всюди: той - дбає та має,

Той - мітингує, той - п'є і гуляє.

Становище це зберігалось, нівроку.

Практично без змін до тридцятого року,

Коли надійшла директива з Кремля:

"Усім до колгоспу і смерть куркулям!

У рік переломний (його так назвали)

Селянству хребет остаточно зламали,

Бо той, хто трудився до сьомого поту,

Вмить ворогом став трудового народу.

Тут страшно відстать в невідомому ділі,

То ж зразу створили в селі три артілі,

Що пізніше в колгосп об'єднались один –

Ім'я Леніна гордо узяв собі він.

Для тих, хто не біг у колгоспники, скоро

Почнуть агітацію голодомором –

Із хати останню зернину несли:

Чого ж їх жаліти, отих куркулів?

Як класову битву вів сталінський геній

Трагічно загинув Сидорко Євгеній

Що теж відбирав той згорьований хліб.

Убивство ж "повісили" на куркулів,

Він, (з'ясувалось) герой - піонер.

Мало село і героя тепер:

Книга Пархоменка про тую драму

Навіть попала в навчальну програму,

Бо приклад яскравий - то діло святе:

Став Женя зразком для мільйонів дітей.

Одначе, не думайте, буцімто тут

Лиш класові вбивці й фанати живуть.

У тім довоєннім райцентрі-селі

Здобутки (до того ж вагомі) були:

Так, щедро вродили колгоспі сади;

І спартакіади пройшли, як завжди;

Успішно відбувся учительський зліт

(Ось Сталіну шлють педагоги привіт).

Проблеми: в раймазі закінчився гас,

Не всі ще беруть облігації в нас,

Дояркам торік у четвертім кварталі

На фермі дві лекції лиш прочитали;

На клубі замок; відстаючим - ганьба!

Даєш кок-сагиз ! Перелічиш хіба

Здобутки й проблеми району? Вони

На шпальтах газети "Ударник ланів".

Освіта райцентру хронічно страждала,

Оскільки приміщень шкільних бракувало.

Щоправда, відзначимо: зав. РВНО

На пленум райкому виносив давно

Болюче питання усіх вчителів:

Щоб школу нову збудували в селі.

Райком обіцяє споруду звести

І корпус шкільний починає рости.

А вересень тридцять дев'ятого рокустара школа

Із Ленінського розпочався уроку.

У тридцять дев’ятім почнеться війна,

Та лихом тоді ще не стала вона.

І люд комарівський до смерті не звик:

У фінську загинув один випускник

Місцевої школи. Її збудували

Того ж таки року. І парти стояли

Найвищі, бо тут старшокласників вчили,

Які семирічку успішно скінчили

У іншій, іще дожовтневій, споруді.

Сиділи місцеві школярики всюди:

Чотири окремі приміщення мали,

Проте, в одну зміну усіх не вміщали…

Сюди по закінченні школи прийшли

До школи нової нові вчителі.

Привітно зустрів колектив Пелагею

Фесенко, чи то пак – Перчету, бо з нею

Прибув чоловік. Це – майбутній завпед.

А час невблаганно крокує вперед.

Зазначити варто: в тридцяті роки

Про армію мріяли випускники.

Тож хлопці, які здобули атестати,

Спішать до військових училищ вступати.

На другий квартал сорок першого року

Було двадцять сім офіцерів, нівроку,

Своїх, комарівських! Одначе, не всі

Застануть, на жаль, повоєнні часи…

Та поки що з Гітлером дружба у нас.

До випуску радо готується клас.

І мріється гарно в компанії друзів

Про щастя та вступ до омріяних вузів.

У класах нової середньої школи

І учні серйозні сидять, як ніколи.

Уже перший випуск зібрались вітати,

Директор Іцьков всім вручив атестати.

У школі уперше іде випускний –

Увечері, напередодні війни...

Назавтра, в неділю, ще всі спочивали.

Тоді в Комарівці, звичайно, не знали,

Що зранку війни лиховісне крило

Розпачливим мороком вкрило село.

У перший же тиждень призвали солдатів

Вітчизну свою у бою захищати.

Село проводжало батьків і синів,

Що йшли з Комарівки в горнило війни.

Пішло вісімсот ( в сорок першім і згодом).

Відкривши рахунок смертям й нагородам.

І більше ніж триста спочинок знайшли

У рідній (а дехто-й не зовсім) землі.

Рушали солдати від рідної хати,

А дома на них залишились чекати

Й тривоги нести непосильную ношу:

Щомиті, щодня виглядать листоношу,

Не знаючи, та сподіваючись все,

Що не похоронку - листа принесе...

І першого вересня школа німа

Стояла – уроків сьогодні нема.

Місцевим хлоп’ятам сімнадцяти літ

Подалі на схід відправлятися слід.

Підручники й ранці удома забуті –

Колона рушає до станції Крути.

Село залишають удосвіта рано.

Загін супроводжує вершник з наганом:

Це райвійськкомату якийсь працівник.

Невдовзі «ескорт» попрощався і зник,

А ось допризовники рушили далі.

У Крутах, між іншим, на них не чекали.

Ночують у клуні, натомлені, тут.

На ранок отримують інший маршрут:

До Омбиша звідси рукою подати,

А там їх очікують наші солдати.

У Омбиші згаяли марно три дні –

Сиділи без діла, голодні й сумні.

Пішли на Івангород. Там і дізнались,

Що німці уже під Ромнами прорвались.

На схід ешелонів немає. Потому,

Нарешті, хлоп’ят відпустили додому.

Назад небезпечно вертатись укупі,

Тож евакуанти розбились на групи

Та кожна розшукує власну дорогу.

Усі повернулися, дякувать Богу…

Тринадцяте вересня. Рік сорок перший.

Цей день лиховісний сповна перевершив

Всі страхи людей. По-осінньому чистим

Світанком село захопили фашисти.

Зігнали селян із дворів на майдан,

Де перед присутніми виступив пан,

Чи гер бургомістр. Він усім пояснив,

Що фюрер у ході "святої" війни

Від пут більшовизму звільняє народи

А "орднунг" німецький - то шлях до свободи,

Гер Краузе ввів-таки "нові порядки":

Село поділялось на десятихатки.

Існуючі "комуністичні" артілі

Нацистам ідейно були застарілі.

Та суть виробництва підходила наці -

Це колективізм примусової праці.

Була й новизна: ешафот на межі,

Тепер не потрібні уже сторожі.

Петля - це не символ ярма чи біди,

А стимул біблійного «не укради».

Ідеологію також змінили.

Німці Михайлівську церкву відкрили.

Ту, що в тридцяті колбудом була:

Віра - духовна основа села.

Школу, натомість, закрили: хіба

Треба освіта майбутнім рабам?

Щоб у землі копирсатись щодня,

Їм не потрібні ґрунтовні знання.

Та ситуація згодом змінилась:

Сільськогосподарська школа відкрилась!учні сг школи

Учнів збирали сюди звідусіль –

Їздили навіть з навколишніх сіл

Ті, хто пройшов семирічку уже.

Це керівництво хотіло чуже

Мати місцеву аграрну еліту.

Тим-то й ввело відповідну освіту.

Викладачами у школі були

Добре знайомі, свої вчителі.

Правда, директор чужий в колективі.

Німці раділи такій перспективі:

Маючи тут мінімальні затрати,

Заклад навчальний вдалося зібрати!

Школі ділянку землі відвели,

Коні були в господарстві й воли.

Перший семестр агрономії вчили.

Сад біля хутора німці садили,

Що до сьогодні іще плодоносить.

В другім семестрі – бджільництво. І досить.

Рік підготовки – то термін пристойний,

Щоб фахівець випускався достойний.

Гарні виходили спеціалісти.

Це розуміли не тільки фашисти:

За документом, що німці давали,

До «Тімірязєвки» навіть вступали!

Із сорок третього по сорок п’ятий

Дійсними будуть оті «атестати»

На території СРСР.

Це – у майбутнім іще, а тепер,

У сорок другім, проблема постала:

За рознарядкою їхати мала

Молодь до рейху, але, як завжди,

Мало хто хоче попасти туди.

Від поліцейських ретельних облав

Кожен, як міг, неодмінно втікав.

Щоб не зірвати доведений план,

Видав своє розпорядження пан

Ріск – комендант:»Школярів забирати

Прямо з уроку в управу, за грати!

А операцію слід провести

Завтра!». На щастя, змогли донести

Цю директиву до відома мас.

Тож, не прийшли комарівці у клас.

Так врятував поліцай від арешту

Односельчан із десяток, а решту

Німці, одумавшись, «амністували».

Більше вони школярів не чіпали –

Хай вже свою агротехніку вчать.

Дивні якісь окупанти, хоча

Іще дивували фашистські кати:

Селянам уперше дали паспорти

(При сталінській владі цього не бувало)

Аграрну реформу уже готували,

Щоб землю селянам у власність віддати.

Та все ж не вдалося їм завоювати

Народну любов. Окупанти в ту пору

Охоче вдавалися і до терору.

Тоді ж двадцять восьмеро комарівчан

Скатовано ворогом в Плисках, хоча

Далеко не всі вони при комуністах

Ходили при владі, або в активістах.

В числі закатованих односельчан

І завуч - учитель Перчета Іван.

Наш край партизанським навряд чи назвеш.

Але й земляки партизанили теж.

Ось Ковтун Аркадій - розвідник, комвзводу,ковтун

У Федорова воював за свободу.

За подвиги ратні носив ордени —

Його по війні в рятували вони.

Якстав по війні головою артілі,

Хоробрість і далі доводив на ділі.

Йшов рік сорок шостий, голодний та лютий.

Ще злидні воєнні ніким не забуті,

А сталінська влада пильнує селян,

Щоб хліб віддавали увесь, понад план.

Аркадій Григорович «ворогом» став:

Зерно не державі, а людям віддав,

На карту поставивши власне життя,

Бо то саботаж був - розстрільна стаття.

Реальну цілком перспективу таку

Зам'яти вдалось завдяки Ковпаку.

Тут варто зазначить: в тридцяті роки

В військові училища йшли хлопчаки

Доволі охоче, не те, що тепер.

Ось Яків Мілейко. Він теж офіцер:мілейко

З, дитинствавідчув до професії звабу.

У роки війни - партизан, помначштабу

(Посада, погодьтеся, теж чималенька)

У Федорова ( генерала Орленка),

Де й Ковтун Аркадій відзначивсь. Однак,

Ще більше відомий наш інший земляк -

Військовослужбовець, а не партизан

Мінер, офіцер-піротехнік Іван

Устимович Харченко. Вдумайтесь: вінхарченко

Аж двадцять п'ять тисяч снарядів та мін

Знешкодив! За власні уміння й знання

Отримав Героя Союзу звання.

Проходили тижні, війна ще тривала.

Вона, ніби лакмус, умить проявляла

Характер людини. А люди ж-бо різні:

Частина ставала на захист Вітчизни;

Багато змирилось і мовчки терпіли;

Були і такі, що фашистам служили.

Бунтарство і послух, геройство і зрада -

Усе тут було, та уже канонада

Зі сходу щодня все виразніш луна.

То знову фронтами прасує війна

Згорьовану землю, І тут. як у пеклі,

Бої розгорілись криваві, запеклі.

Бо двадцять один кілометр від Борзни

Ішла наша армія цілих п’ять днів.

Та все ж на захід відкотився фронт,

В боях загинув Максін Ксенофонтмаксін

(Герой Союзу, родом із Алтаю).

Він з друзями навічно спочиває

У комарівській звільненій землі,

Де кров солдати щедро пролили.

І знову тринадцяте вересня. В нас

Були окупанти два роки якраз.

Але не злічить, скільки горя та сліз

Той «орднунг» зловісний з собою приніс.

Коли односельців безжально вбивали

Чи молодь( рабів ) до Німеччини гнали.

На щастя, скінчивсь окупації жах.

Ми вільні. І радість, і сльози в очах.

Цілують бійців, як дітей, матері.

Знайоме червоне знамено вгорі.

І мітинг (а як же без його?).І знов

Слова полум'яні вітальних промов.

Під оплески щирі натруджених рук

Осанну вождю воздає політрук.

За ним виступа офіцер-особіст.

У нього відсутній ораторський хист.

Одначе, ідея цілком зрозуміла:

Вас армія наша від німця звільнила,

І, значить, потрібно поповнить ряди

У межах сімнадцяти - п'ятдесяти

(Це - вік призивний). І забрали з собою

Війська новобранців. Без одягу, зброї.

З чиєїсь злочинно-легкої руки

Назвали зневажливо їх " піджаки".

Вони, як приспіла гаряча пора,

Найперші тонули у водах Дніпра

Чи по трясовинах поліських боліт -

Безвинні ізгої на власній землі.

Маленькі страждальці великої нації.

Уся їх провина - життя в окупації.

Отож, появилась у нас влада Рад,

А з нею усе повернулось назад:

Колгоспи та суд, установи, райкоми,

Міліція - рідні, до болю знайомі,

Неначе і не від'їжджали ніколи.

Із жовтня уроки поновлено в школі.

Проблем назбиралось в освіті чимало:

Підручників та зошитів бракувало;

Ба, навіть знайоме, банальне чорнило

Із сажі пічної тоді колотили;

І класи тодішні від учнів тріщали –

Два роки до того дітей не навчали;

Було вісімсот їх за списком у школі –

Учитель не міг відпочити ніколи:

В дві зміни навчались; несли у руці

До класу малі «сліпаки» -каганці.

Частенько мінялися директори:

До Дня Перемоги було їх аж три,

Бо двох попередніх забрали на фронт.

У школі робився поточний ремонт;

Садились каштани в дворі до воріт;

Гарячим борщем годували сиріт.

У підсумку скажемо: школа була

Ліхтариком світла у центрі села…

В артілях колгоспники за трудодні

Сумлінно працюють, як і до війни.

Вона ще іде - Вітчизняна, та зла –

Он скільки смертей у село принесла.

По братських могилах від Волги до Праги

Лежать односельці. Це їхня звитяга

Наблизила мить перемоги святої.

Полеглі, але не забуті герої

Лишились у пам'яті рідних та близьких,

У золоті прізвищ із плит обеліска.памятник

Скінчилась війна і до рідної хати

Уже почали повертатись солдати,

Вцілілі у тій ненаситній війні.

Жагу до життя і свій досвід вони

В роботу щоденно вкладались щосили:

Плекали врожай та нащадків учили.

Чимало звичайно було й при «посаді»,

Бо фронтовикам всі були тоді раді.

Районні прикладиякраз:

Іван Андрійович Карась

Енергійна, спортивна натура.

То йому буде райфізкультура.

Андрій Гордієнко - атлет, а проте

Йому - лиш окреме "Колгоспник" СТ.

У цій же когорті і Шедін Іван-

Методкабінету тоді голова.

Олена Акуленко не воювала,акуленко

Та теж для села прислужилась немало:

Була депутатом Верховної Ради.

Щаслива країна - трудящі при владі!

І тільки наладилось трішки життя,

Як в п'ятдесят третім не стало вождя.

А потім забудеш хіба епопею

Із тим ''гуртожитком" в стінах Мавзолею?

З приходом до влади Хрущова Микити

Селяни не знали, що далі робити:

З бездумних реформ не чекайте пуття

У нас закінчилося «райське» життя.

Рік наступає п'ятдесят дев'ятий,

А з ним наказ: район розформувати –

Адмінреформи вимога - і край !

Прощай, усе із префіксами «рай».

Всіх думки хвилюють незвично сумні:

Дістанемось Ніжину ми чи Борзні?

До Ніжина спершу, було, подались,

Та згодом - під руку Борзни, як колись...

Чим в той момент Комарівка жила?

Доля, на щастя, селянам дала

Двох обдарованих керівників

Терміном на три десятки років.

У п'ятдесят першім колгоспи й артілі

Повсюди, не лише у нас, укрупнили.

Кому ж довірить у колгоспі владу?

Кандидатуру на таку посаду

Підтримали селяни і райком —

Михайло Севастьянович Дудко.

Так, він достойний - життя показало

Був головою колгоспу чимало:

За майже шістнадцять напружених літ

Чотири генсеки змінились в Кремлі!

Аж в лютому шістдесят сьомого він

Колгоспні діла передав голові,

Який до сьогодні лишився взірцем

Господаря у Комарівці. А це –

Кучинський Микола Іванович. З нимкучинський

Пов'язані всі перемоги гучні,

Що в семидесятих прославлять село.

А їх, перемог і досягнень, було

Без зайвої скромності скажем, чимало.

Село будувалось, росло, розквітало.

Перерахуєм окремі моменти:

Будинок культури та два монументи,

Крамниці, кафе, дитсадок, обеліск.

Це - новобудови. Продовжимо лік:

Свинарник, корівники, тракторний стан

Асфальт на дорогах (такий як містах).

Комори, гараж, АВМ, КЗС,

І це ще, повірте, далеко не весь

Перелік того, що змогли збудувати.

Чиж дивно, що гарні прийшли результати?

Для нас тоді було не дивина -

Намолотить шість тисяч тонн зерна;

Давала кожна з восьмисот корів

Чотири тонни молока на рік;

Свиней - шість тисяч, птиці не злічити.

Було де працювать і відпочити.

Отож, робили і відпочивали.

Тоді успішно функціонували

Лазня, швейна, перукарня,

Це напоїв та пекарня.

Не згадаєш все одразу:

Ще - пожежна, служба газу.

І це було... Тепер цього не стало...

Кому воно, цікаво, заважало?

Микола Іванович дбав про усіх

І люди його шанували, а їх

Сумлінну роботу тоді цінували:

Щороку, вважай, ордени та медалі

Давали в колгоспі. Добробут зростав,

Хоч молодь уже після школи в міста

Втікала охоче на легші хліба.

Нехай собі йде, заборониш хіба?

Та для Комарівки тенденція ця

Не зовсім логічна. Робочі місця

Знайти й без колгоспу можливість була.

Тоді працювали у межах села

Всі вищезазначені вже установи,

Дві школи, сільпо, дитсадок зовсім новий

Бібліотека, торгівля і клуб

(Теж, як повітря, потрібні селу),

Цегельний завод самостійний і ось

Відділення є цілих два - райсільгосп

Техніки й хімії, пошта, лікарня,

Банк, АТС і підстанція гарна.

І ті, хто хотів залишитись в селі,

Роботу порівняно легко знайшли.

Вже шестидесяті. В Радянськім Союзі

Є Юрій Гагарін і хліб з кукурудзи,

Є нові банкноти й обіцянка нова

Із вуст комуніста Микити Хрущова:

Нам всім - комунізмі! Решті-«Кузькину мать»...

А згодом, дивись - і Хрущова нема.

Прийшов Л.І.Брежнєв. З фігурою тою

У нас почалася епоха застою...

Часи з ностальгією згадуєм ті –

Обпльований за Горбачова застій.

Радянський Союз переходив у нову

Епоху- агонії. Перебудову,

Коли шельмувати практично усіх,

Крім Леніна. Леніна кривдити гріх,

Нехай спочиває собі в Мавзолеї,

Він - геній. А от геніальні ідеї

І Сталін, і всі, що за ним керували,

Вважай, одностайно, дискредитували.

Будуй, Горбачов бідолашний, оце

Соціалізм із нормальним лицем.

У пустопорожній тій балаканині

Зникали товари з полиць магазинів,

Що там цілу вічність, здавалось, стояли,

Тому ті часи і «застійними» звались)...

Боролись з пияцтвом - лозу порубали,

А певний товар по талонам давали.

По селах комісії враз утворили.

ІЦоб жменьку товарів на всіх поділили.

Дурниць наробили і справді багато,

Але ж в Комарівці був Костя Мінятов!

Підпільну "друкарню" на щит підняли,

Чималу копійку з бюджету дали -

На клубний ремонт, на асфальт і музей.музей

Отож, і зробили, й відкрили усе.

Святковий сюжет ( відкривання оте)

Показано навіть було по УТ...

А потім був путч, що в Москві і загруз,

У Бозі почив «нерушимий Союз».

А ті, що курили вождю фіміам,

Лякали тепер Іллічевим ім'ям,-

Аргументовано й щиро. Хоча

Це не примусило комарівчан

Назву колгоспу міняти хутчіш.

Звісно, це радше, інерція, ніж

Дійсно любов до персони. Нівроку,

Аж до дві тисячі першого року

Леніна ймення було в КСП

Нашім (ніяк не зоветься тепер).

Правда, скромнішали з року у рік

Списки досягнень сільгосптударів.

Леніна в нас на «Смолянку» міняли –

Так КСП комарівське назвали.

Це роздержавлення ера страшна:

Висохла бідна «Смолянка» до дна.

Техніка й живність пішли за борги,

Нашу худобу взяли до ноги;

Тракторний парк розтягли не бандити –

Банки забрали за власні кредити.

Решту майна розтягли на паї.

Сертифікати на власність свої

Кожен, чим може, чимдуж забирає:

Фермою, станом, колгоспним сараєм.

Спішно в бригади гуртуються люди,

Щоб розібрати колишні споруди.

Шифер та цеглу додому везуть –

В цьому «реформи» аграрної суть…

Те, що колись за піввіку звели,

Протягом тижня тепер розмели.

Де височіли муровані стіни,

Битої цегли зостались руїни.

Ніби пройшлося нашестя орди.

Що ж, поховали колгосп назавжди,

Як у столиці колись і дажали.

Добре, що в наше село завітали

Гарні інвестори із УМК –

Це агрофірма молочна така.

Взялася за справу компанія ця:

Миттєво з’явились робочі місця;

Поля обробляють у нашім селі;

Цементний завод край дороги звели;

Комплекс тваринницький зводити мають –

Більшого навіть в Європі не знають!

Плани будови масштабні такі:

Не Комарівка, а Нью-Васюки –

Центр досконалості на агромапі.

Гарно, що в фірмі сидять не Остапи…

Що ж, розвивається наше село,

Всім песимістам численним на зло.

Гнів, безнадію і смуток здолали –

Можна упевнено рухатись далі.

Значить, нехай Комарівка стоїть

Протягом довгих майбутніх століть!

карта

Кiлькiсть переглядiв: 605

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.